Пріютіно відреставрують американці

Про рішення Міжнародного банку реконструкції та розвитку директору музею-садиби Пріютіно повідомили на нараді чиновників міністерства культури. Рік тому провінційний музей приймав делегацію американців, гостей цікавила історія об’єкта, концепція розвитку та сучасна проблематика. На останньому етапі фінансисти вибирали між колійним палацом у Твері, садибами Рождествено і Вира, але в підсумку перемогло Пріютіно.

У новина про 28 мільйони доларів тут поки вірять насилу. Старший науковий співробітник музею-садиби Пріютіно Світлана Петрушина зізналася: Для нас це поки якийсь міфічний сюрприз. Поки щось не почнеться, ми в це не дуже віримо.

Недовіра пріютінцев легко пояснити. Таких грошей ще не пропонували жодному обласному музею, та й за російськими мірками йдеться про рідкісний проекті. На території садиби повинен вирости багатофункціональний центр, що включає нове фондосховище з можливістю екскурсійного відвідування за прикладом Ермітажу, великий реставраційний комплекс і окремий Центр популяризації музеїв Ленінградської області. Культурна ельдорадо у Всеволожську районі повинно позначитися до 2017 року.

Досвід останніх років навчив директора музею Леоніда Мазура зустрічати известия про допомогу зі стриманим оптимізмом. Я заступив на цю роботу в 1992 році, і відбою не було від американських експертів і фінансистів. Але потім це потік зійшов нанівець, настав якесь лихоліття, де ми не були потрібні ні рідним владі, ні західним – взагалі нікуму, – згадує він.

Притулок для добрих душ, як називала садибу дружина першого власника маєтку Єлизавета Марківна, займає особливе місце в історії російської культури. Стараннями першого директора Публічної бібліотеки і президента Академії мистецтв Олексія Оленіна садиба Пріютіно перетворилося в наймодніший заміський салон початку XIX століття. Ця садиба пов’язана з іменами Крилова, Пушкіна, Лермонтова, Гнедича, Батюшкова, Жуковського, Глінки. Всі відомі нам прізвища людей початку XIX століття – зі шкільної програми, просто із загального освіта – бували тут у гостях у Оленіна, – нагадала Світлана Первушина .

Музейні реалії Пріютіне сьогодні – це убоге фінансування, відсутність каналізації, газопостачання, штат з 17 осіб, серед яких три кочегара, без яких у зимовий період садиба ризикує загинути разом з унікальною експозицією.

Стан музейної інфраструктури в Пріютіне добре ілюструє випадок з групою німецьких туристів. На питання гостей про місцезнаходження туалету музейний доглядач невизначено вказав у бік лісу. Після півгодинних пошуків свідомі німці вийшли з чагарників і з жалем відзначили, що необхідного їм санвузла їм так і не вдалося виявити.

За 28 мільйонів доларів можна зробити непоганий санвузол, але Захід готовий вкладати виключно в розвиток музейної центру. Всю інженерну частину повинна забезпечити Ленінградська область. Після запитання про те, чи вірить директор в швидке перетворення Пріютіне, слід знакова пауза. Якщо сказати, що я абсолютно вірю, то це значить погрішити проти досвіду життя в Російській Федерації, Сказати, що не вірю, я теж не можу. Я вірю в закон великих чисел, вірю, що колись це повинно статися, – зізнався він. 

З початку 1990-х років пріютінскому музею обіцяли допомогти неодноразово, але в підсумку все зводилося до спроб заволодіти садибної територією. У випадку з американцями ситуація більш прозора. Характерно, що уряд Ленінградської області заявило про можливу підтримку відразу ж після новини про те, що Захід нам допоможе. Надходження першого траншу намічено на осінь поточного року. Колись цей кредит доведеться віддавати, але гроші Пріютіне потрібні вже зараз, а надії на вітчизняних інвесторів не виправдалися.

This entry was posted in Як гармата. Bookmark the permalink.

Comments are closed.