Огляд преси: масове вимирання і синдром хронічної нудьги

Найскандальніша французька книга останнього року, що викриває державних чиновників, скоро вийде і по-німецьки. У Німеччині вона теж може викликати скандал. Виною всьому – синдром хронічної нудьги.

Автор самого скандального бестселера останнього року переховувався під псевдонімом Зоя Шепард. Ховатися було від чого: молода французька чиновниця з нищівною відвертістю розповіла про безглуздою, нудною і, по суті, нікому не потрібною роботі, яку виконують (якщо слово виконують тут взагалі доречно) держслужбовці.

По-німецьки книга Зої Шепард виходить під назвою Хто перший поворухнеться, той програв, а її французька назва перекладається як Суцільний аврал. У назві – підкреслена іронія.Насправді в цій їдкою сатири мова йде якраз про недозагруженности на роботі, про те, що багатьом держслужбовцям просто нічим зайнятися в робочий час, і тому кожен вбиває його на свій лад: читає газети, обдзвонює друзів і рідних, сидить в соціальних мережах , відповідає на електронну пошту, перекурювати на вулиці з колегами.

Але чомусь все-таки доводиться займатися, щоб відпрацювати свою зарплату?! Доводиться.Проте Зоя Шепард підрахувала: власне робота займає в неї максимум вісім годин. У тиждень.Решта йде на перекури, обідні перерви, неспішні бесіди за кавою, святкування днів народжень, ювілеїв, підвищень, на розмови про моду та футболі, пліткування в коридорі, а також на безглузді наради і засідання, написання звітів, які ніхто ніколи не буде читати, на дрібні інтриги і виснажливу боротьбу з сусіднім відділом, який раз у раз намагається перевищити свої повноваження і залізти, так би мовити, в чужу єпархію …

Значну частину робочого часу займає також імітація зайнятості. Секрет успіху в нашому відділі, – пише Зоя Шепард, – полягає в тому, щоб справити враження, створити ілюзію трудової активності, краще за інших симулювати бурхливу діяльність. Таких начальство цінує найбільше.

Офісне життя держслужбовців Зоя Шепард описує надзвичайно яскраво. Так барвисто, що її колеги з регіональної адміністрації Бордо відразу впізнали себе. Ці огидні паразити – ми з вами! – Кричав її шеф, потрясаючи книжкою, яку прочитав буквально за одну ніч. Скоро стало ясно, хто саме ховається під псевдонімом Зоя Шепард: Орель Болле, 31-річна блондинка з великими очима, відмінною освітою і високою кваліфікацією, якої коло її незапорошена обов’язків явно не відповідав.

Орель Болле відсторонили від роботи. А чиновники всієї величезної країни писали обурені листи до видавництва, представники Союзу держслужбовців з екранів телевізорів запевняли французький народ, що нудьгуюча дамочка їх оббрехала, що громадяни не дарма платять податки, що не будь п’яти мільйонів державних чиновників, кожен день ударно гарують на благо батьківщини, життя у Франції зупинилася б.

Скандал вибухнув колосальний. Книга Суцільний аврал, миттєво стала бестселером, підтвердила те, що більшість думає про бюрократів, представляючи їх ледачими, некомпетентними і тупуватими паразитами, які бояться роботи, як чорт ладану. Причому підтвердження це було отримано, що називається, з перших рук. До речі кажучи, Орель Болле, незважаючи на всі старання керівництва та розлючених колег, так і не вдалося звільнити.Правда, для цього їй довелося пройти кілька судових інстанцій. Возмутітельніци спокою поновили на роботі, але не на колишньому місці: її перевели в архів. Тепер вона сумує там.

Ну і що поганого? – Запитаєте ви. Сидить собі спокійно, висиджує робочі години. Що тут поганого, на що скаржитися? Однак психологи встановили: робота, яка нецікава, нудна, одноманітна, не приносить задоволення і не відповідає можливостям і кваліфікації, може стати таким же джерелом проблем, як і постійний аврал. Для цього навіть існує спеціальний медичний термін – boreout syndrome, що можна перевести як синдром хронічної нудьги.Аналогія з добре відомим синдромом емоційного вигорання – burnout syndrome, який викликає занадто напружена робота, очевидна.

Людям, які виросли при соціалізмі, це може здатися дивним. За часів штучної загальної зайнятості, дуже багато хто, як свідчила відома жартівлива приказка, робили вигляд, що працювали. А держава у відповідь робило вигляд, що платить їм зарплату. У численних НДІ з ранку до вечора грали в шахи, будівельники годинами курили в очікуванні розчину, ціла армія продавщиць понуро стояла за напівпорожніми прилавками … І ніякого синдрому, ні депресій, ні апатії, ні комплексу неповноцінності … Більше того: можливість отримувати зарплату, нічого при цьому не роблячи, нерідко була предметом гордості.

Але у німців – інша школа, інше виховання, інший менталітет. І тому, як встановили статистики лікарняної каси німецьких службовців DAK, недозавантаженість на роботі і постійне відчуття незатребуваності призводять у кожного десятого німецького чиновника молодше 35 років до психосоматичних розладів, зокрема – до депресій, порушень сну. Сумно, звичайно, але з іншого боку: нам би їхні турботи …

Шпигунські фільми, які і на Сході, і на Заході особливо часто знімалися за часів холодної війни, сьогодні здаються анахронізмом. Зате можна поглянути на них з певної дистанції. І здивуватися …

Фільми про їх шпигунів і наших розвідників, як це ще раз наочно показав (в буквальному сенсі) фестиваль шпигунського кіно в Берліні, – близькі родичі. Причому, не тільки один одного, але і детективно-поліцейського жанру: і там, і там важливі несподівані повороти сюжету, захоплююча загадковість, наростання напруги … Персонажі можуть раптово опинитися не тими, ким вони здаються.

Головна різниця між фільмом кримінальним і фільмом шпигунським, мабуть, полягає в тому, що в просто детективних стрічках йде поєдинок між людьми – злочинцем і слідчим, а у фільмі шпигунському одним із супротивників і головних дійових осіб є незримо притаманна і переслідує свої інтереси державна владу. Ще і з цієї причини шпигунське кіно сприймається сьогодні як щось старомодне, держави Сходу і Заходу вже не відгороджені один від одного залізною завісою, крізь який просочуються бійці невидимого фронту в пошуках стратегічних секретів і який охороняють від посягань ворогів і завербованих ними зрадників пильні контррозвідники.

У 1965 році, коли на екрани вийшов, наприклад, трилер Шпигун, який повернувся з холоду, знятий за бестселером Джона Ле Карре, жанр шпигунського фільму був одним з найпопулярніших в Європі. Чи не кожен місяць у Західній Європі надходило в прокат два-три нових шпигунських фільму. Як правило, це були малохудожніх стрічки, повторювали одні й ті ж стереотипні ходи. Слово треш тут здається цілком доречним.

У розпал холодної війни фігура шпигуна зачаровувала глядачів і на Сході, і на Заході. Цей персонаж куди більш багатошаровий, ніж постаті злочинця або слідчого, адже шпигун одночасно і злочинець, і слідчий, і спокусник, і психолог, і герой-одинак, і, що найважливіше, – представник могутньої держави, тобто якогось спільної справи , глядачеві або рідної, або ворожого. Іншими словами, шпигун діє або в наших інтересах (тоді він розвідник), або проти нас – тоді він ворожий шпигун.

Шпигунські фільми згуртовували і надихали аудиторію не хуже6 ніж футбольні матчі національної збірної. Адже глядачі вболівали за праве діло, яке представляло, зрозуміло, своє держава, а, значить, кордон між шпигунським кіно і госпропагандой була розмитою. Важливо й те, що західних глядачів цікавило те, як виглядає життя на Сході, а східних – що діється на Заході. Нехай навіть в таких стрічках показували не реальне життя, а щось на зразок ідеологічної карикатури, все одно було цікаво, що коїться на вулицях, у квартирах і на вечірках у ідеологічного противника.

Цим інтересом до шпигунського кіно керувалися куратори Микола Нікітін і Олівер Баумгартен (Oliver Baumgarten), які організували кінофестиваль целулоїдні завіса, який під егідою Інституту імені Гете спочатку пройшов в Лондоні, а зараз – в Берліні. У програмі ретроспективи – дванадцять фільмів, знятих у період 1960-1974 років. Родзинкою програми є, зрозуміло, Шпигун, який повернувся з холоду.

Але й є й менш відомі стрічки з хвацько закрученими сюжетами. Так, у фільмі For eyes only (Тільки для очей), знятому в 1963 році гедееровскіе кіностудією DEFA, таємний агент гедееровскіе розвідки викриває у Франкфурті-на-Майні підступні плани ідеологічного противника: НАТО має намір напасти на НДР, розвідник нібито дає себе завербувати, продовжуючи працювати насправді на свою соціалістичну батьківщину, слід мета малоймовірних пригод, в результаті війна відвернена, агент повертається додому і обіймає свого сина. Ура!

Але, як правило, в шпигунських фільмах того часу герої чи антигерої полюють за тими чи іншими науковими розробками, проникають в наукові лабораторії. У лабораторіях сидять винахідники, наука виявляється винаходом всяких корисних і небезпечних штук, які пекучо цікавлять держави по той бік залізної завіси. Ці винаходи, які агенти крадуть у фільмах, з сьогоднішньої точки зору можуть викликати тільки сміх, великого значення вони насправді в цих фільмах не мають. Іноді взагалі не відомо, що знаходиться в чемодані або в досьє, навколо яких розпалюється стільки пристрастей, для фільму це неважливо, – говорить Олівер Баумгартен, – на першому плані завжди інтрига, погоні, бійки і перестрілки .

Берлін і Берлінська стіна грають у шпигунських фільмах того часу важливу роль. Cтена виявляється зримим втіленням залізної завіси, що розділяє два непримиренні світу. Ідеали свого світу, точніше – відповідного суспільного ладу, втілюють герої шпигунських фільмів.Західні шпигуни – посланці суспільства споживання, які знають толк в шикарного життя, напоях і жінках. Найкращий приклад – фільми про Джеймса Бонда, на фестивалі целулоїдні завіса, до речі, відсутні, тому що куратори визнали їх занадто відомими. Ну, а радянські або, скажімо, східнонімецькі розвідники – цілеспрямовані аскети, цілком стурбовані служінням справі миру, добра і соціальної справедливості. Вони обходять стороною жінок, непомітно виливають віскі в горщик з квіткою і стійко реагують на принади і спокуси проклятого капіталістичного світу.Втім, агент 007 опинився тут сильніше. Фільми про нього породили хвилю наслідувань не тільки на Заході, а й на Сході, і з часом східноєвропейські шпигуни стали більше схожим на денді і мачо. / WWW.DW-WORLD.DE, НІМЕЧЧИНА /

Перше видання книги Чарльза Дарвіна Комахоїдні рослини (Insectivorous Plants) повернули в австралійську бібліотеку із запізненням в 122 року. Як повідомляє в середу, 22 червня, Agence France-Presse, книгу взяли в бібліотеці школи мистецтв Камдена (Camden School of Arts) на околиці Сіднея в 1889 році.

Видання повернулося в бібліотеку після того, як вийшов на пенсію ветеринар Рон Хайн (Ron Hyne) пожертвував свою книжкову колекцію Сіднейському університеті. Представники університету, в свою чергу, передали видання споконвічним власникам після того, як помітили на книзі бібліотечний штамп.

За словами Хайна, Комахоїдні рослини з’явилися в його колекції в кінці 1950-х років, проте як саме книга опинилася в нього, колишній ветеринар не знає. За його припущенням, видання йому міг передати один з колег.

За словами представників Ради Камдена (Camden Council), якому в даний час належить бібліотека школи мистецтв, книга чудово збереглася і тепер її можуть побачити всі бажаючі.Однак тепер видання доступно тільки для вивчення в читальному залі, взяти книгу додому не вийде.

За сто з гаком років борг невідомого власника абонемента перед бібліотекою за затримку книги склав близько 37 тисяч доларів. / AGENCE FRANCE-PRESSE, ФРАНЦІЯ /

Револьвер, колись належав знаменитому гангстерові Альфонсу Гебріел Капоне, 22 червня був проданий за 110 тисяч доларів на аукціоні в Лондоні, повідомляє Associated Press.

Кольт 38-го калібру був виготовлений в 1928 році під час дії Сухого закону, коли банда Капоне вела найбільш активні бойові дії проти конкуруючих угруповань за владу над Чикаго.

Особа нового господаря револьвера залишилася в таємниці, відомо лише, що він – колекціонер.

Альфонс Капоне, відомий також як Аль Капоне, створив і керував однією з найбільш впливових мафіозних угруповань в історії США. У 1931 році його заарештували і посадили на сім років, проте не за вбивства, грабежі і рекет, а за ухилення від податків.

Знаменитий гангстер помер в 1947 році. / THE ASSOCIATED PRESS, США / 

Полотно, виставлене в Музеї Ван Гога в Амстердамі, як передбачається, є єдиним дійшли до нас портретом брата художника Тео ван Гога.

Багато дивувалися тому, що незважаючи на близькість братів, не залишилося портретів Тео, – говорить прес-секретар музею Лінда Снук.

За деякими припущеннями, портрет, датований 1887 роком, міг бути написаний під час спільного проживання братів у Парижі.

Глава дослідницького відділу музею Луїс ван Тілборх зробив це відкриття, порівнявши картину з іншим автопортретом Ван Гога.

Обидва твори являють собою невеликі портрети з масою мальовничих деталей. Навіть на перший погляд зрозуміло, що багато їх об’єднує, – пояснює Луїс ван Тілборх.

Однак учений виявив, що – незважаючи на зовнішню схожість братів – в їх рисах є ряд відмінностей, включаючи різні форми вух і колір борід.

До того ж Тео завжди голив щоки, що підтверджується його фотографіями того періоду, а форма його вух більш округла.

Картина зберігалася в архівах, однак зараз виставлена ​​в Музеї Ван Гога як частина експозиції, присвяченої новим відкриттям, пов’язаним з періодом 1885-1888 років, який художник провів в Антверпені і Парижі.

Знаменитий портрет, де Вінсент, який намагався відрізати власне вухо, зображений з пов’язкою на голові, був створений пізніше.

Ван Гог намагався застрелитися в 1890 році і незабаром після цієї спроби самогубства помер. /BBCRUSSIAN.COM, ВЕЛИКОБРИТАНІЯ /

Світові океани переживають безпрецедентну втрату видів їх мешканців, яку можна порівняти з масовими вимираннями доісторичних часів, пише The Independent, посилаючись на наукову доповідь.

У морях відбувається виродження набагато швидше, ніж будь-хто очікував, через накопичувального ефекту низки серйозних окремих потрясінь, від потепління клімату і окислення морських вод до масштабних хімічних забруднень і браконьєрства, – відзначає автор статті Майкл Маккарті.

Всі ці чинники разом узяті загрожують морській середовищі катастрофою, не мала прецедентів протягом історії людства, йдеться в доповіді комісії вчених, зібраних в Оксфорді в цьому році Міжнародною програмою оцінки стану світового океану (IPSO) і Міжнародним союзом охорони природи (IUCN).

Потенційне вимирання видів, від великих риб до крихітних коралів, можна порівняти з п’ятьма великими вимираннями, відомими геології, під час яких зникло велика кількість особин, з ордовикско-силурійського вимирання 450 млн років назад до Мел-палеогенового вимирання близько 65 млн років тому, стер з лиця землі динозаврів. Найгірше з них, Пермське вимирання, 251 млн років тому, призвело до загибелі 70% видів на суші і 96% – в море.

Висновки шокують, – зазначив доктор Алекс Роджерс, професор консервативної біології в Оксфордському університеті та науковий директор IPSO. – З огляду на накопичувальний ефект шкоди, що завдається людством океану, наслідки можуть виявитися набагато гірше, ніж ми враховували окремо. / THE INDEPENDENT, ВЕЛИКОБРИТАНІЯ /

This entry was posted in Ну почалося. Bookmark the permalink.

Comments are closed.