Європа упускає шанс зберегти єдину Україну

Розгляд українського питання на останній сесії ПАРЄ завершився резолюцією, в якій європейські парламентарі зовсім відкинули право населення південно-східних регіонів України на захист своїх демократичних прав і свобод у формі мирного цивільного протесту. Така оцінка бурхливих подій, що відбуваються в головному промисловому регіоні країни, заснована на міфах, що насаджуються недобросовісними українськими політиками і громадськими діячами.

Міф перший полягає в тому, що Україна – практично мононаціональна держава, в якій росіяни є прийшлою меншістю. Цей міф виріс з компілятивних праць непрофесійних українських істориків-націоналістів, що не знають фактів освоєння території південного Сходу нинішньої України – Харківської, Донецької, Луганської, Дніпропетровської, Запорізької, Миколаївської, Херсонської і Одеської областей, що не мали осілого населення на момент приєднання їх до Росії. Росіяни є корінним населенням вказаних територій, частина з яких завжди відносилася до земель російського козачого Війська Донського.

В ході перепису населення СРСР в 1926 році національність жителів визначали не за етнічним принципом, а за місцем проживання в тій або іншій радянській республіці. В ході цього перепису безліч росіян, греків, євреїв, поляків на Україні насильно записали українцями.

Другий міф пов’язаний з мовними пристрастями населення України. Офіційна влада в питанні використання мови завжди спиралася на статистичні дані про етнічний склад населення, автоматично зараховувавши до україномовних усіх етнічних українців. Проте навіть офіційні дані говорять про те, що від половини до двох третин населення південного Сходу(а це половина усіх жителів України) вважають своєю рідною мовою російський.

Соціологічні дослідження показують, що від 80 до 90% жителів південних і східних регіонів України використовують в сім’ї російську мову. Всього ж, за даними Інституту Геллапа, на території України використати російську мову в побуті, діловому листуванню і для спілкування віддають перевагу близько 83% населення. При цьому відбувається постійне скорочення долі російської мови в дошкільному вихованні і освіті, а представники нового режиму в Києві постійно виступають з ініціативами не лише заборонити російськомовним громадянам обіймати будь-які державні посади, але і застосовувати до тих, що використовують російську мову такі заходи покарання, як ув’язнення і навіть страту. Це приблизно те ж саме, начебто населенню бельгійської Валлонии погрожували розстрілом за використання французької мови.

Третій міф – це міф про культурно-історичну єдність України. Річ у тому, що для західних областей України неприйнятними є цінності південного Сходу, пов’язані з боротьбою радянського народу проти фашизму, а південний Схід і Центр України не приймає героїзацію колабораціоністів, що співпрацювали з Гітлером і нацистських поглядів, що дотримувалися. Таких, як лідер українських націоналістів, агент гітлерівського Абверу по кличці «Сірий» Степан Бандера і капітан вермахту, офіцер диверсійного батальйону «Нахтигаль» Роман Шухевич. Адже ні для кого не секрет, що нацисти з Організації українських націоналістів(ОУН), шановані багатьма нинішніми українськими політиками, охоче співпрацювали з гітлерівським айнзацгруппами в організації Холокосту, а постійно гасло революції, що звучало з трибуни на Майдані, «Слава Україні. Героям слава» – це пароль і відгук нацистів з ОУН Бандери. Так от київський режим оголосив цінності населення південного Сходу України неповноцінними і шкідливими для держави, а їх носіїв людьми «другого сорту».

* * *

Чи міг не виникнути протест за ситуації, коли половина населення країни сіпнеться дискримінації за етнічною і мовною ознакою, а людей переслідують за їх переконання? Коли ж на довершення всього що дискримінуються оголосили людьми «другого сорту», вибух став неминучий. Вибух неконтрольований, руйнівний.

Жителі південного Сходу України більше не хочуть миритися з тим, що їх діти не можуть отримати утворення на рідній мові, що вони не мають права слухати на нім новини і дивитися телепередачі, що їх називають «ворогами держави» тільки за те, що вони народилися в сім’ях, де говорять по-російськи. Що їх предків в шкільних підручниках називають поневолювачами і злочинцями за те, що вони захищали Сталінград і звільняючих Освенцим, а учасників розстрілів євреїв в київському Бабиному Яру проголошують національними героями.

Поєднати такі різні цінності у рамках унітарної держави, орієнтованої на захист поглядів тільки однієї частини населення, вже неможливо. Як говорить викладач університету з Донецької області Ірина К., «ми не підкорятимемося правилам, продиктованим Західною Україною. Зараз в протестах беруть участь небагато, інші працюють, щоб в містах не зупинилося життя. Але якщо нас спробують подавити силою, тоді піднімуться буквально усе населення Донбасу». При цьому йдеться доки про дві області з восьми, але їх населяє 15% населення України, вклад яких в економіку країни досягає 30%.

Як показує світовий досвід, включаючи досвід врегулювання етнічних конфліктів в колишній Югославії, рішення таких глибоких конфліктів мирним шляхом можливо тільки через федералізацію. При цьому кожна частина єдиної держави самостійно визначає свій вектор політичного, економічного і гуманітарного розвитку, а центральна влада забезпечує координацію діяльності суб’єктів федерації і відповідає за ті функції держави, які неможливо вирішити на місцевому рівні.

Намічені на 17 квітня переговори в Женеві між ЄС, РФ, США і Україною по врегулюванню української кризи не мають сенсу без прямого підключення до переговорного процесу представників південного Сходу України. Без цього криза поглиблюватиметься і переросте в повноцінну громадянську війну біля меж Європейського оюза, а єдину державу Україна просто припинить своє існування, розділившись на декілька частин, що невпинно ворогують один з одним…

This entry was posted in Результат. Bookmark the permalink.

Comments are closed.